Самоменеджмент і психологічний розвиток персоналу публічної служби у контексті формування довіри як ключового ресурсу PR-менеджменту

Анотація

Метою статті є теоретичне обґрунтування та емпіричне підтвердження впливу самоменеджменту та психологічного розвитку публічного службовця на формування суспільної довіри як стратегічного ресурсу PR-менеджменту в системі публічного управління. У роботі розкрито механізми взаємодії внутрішніх особистісних характеристик фахівця з результативністю зовнішніх комунікацій державних інституцій в умовах цифрової трансформації та підвищених вимог до прозорості влади.

У межах дослідження проведено комплексний аналіз наукових джерел та здійснено соціологічне опитування 156 респондентів центрального регіону України щодо впливу особистісних компетенцій службовців на рівень довіри громадян. Досліджено такі психологічні чинники, як емоційний інтелект, емпатія та стресостійкість, а також структурні елементи самоменеджменту: саморегуляцію, самоорганізацію та саморефлексію. За результатами анкетування виявлено, що 81% громадян пов’язують емоційну нестабільність службовця з недовірою, а ключовими факторами формування позитивного іміджу є чесність (72%) та відкритість (58%).

На основі отриманих даних розроблено трирівневу модель формування довіри (внутрішній, поведінковий та результативний рівні), яка доводить, що самоменеджмент є ключовим механізмом трансформації психологічного потенціалу в ефективну публічну поведінку. Зроблено висновок, що ефективність PR-менеджменту в публічному секторі прямо залежить від здатності персоналу до саморегуляції та автентичної комунікації. Перспективи подальших досліджень полягають в інтеграції запропонованої моделі у практику професійної підготовки та HR-системи публічної служби для зміцнення легітимності управлінських рішень.