Економічна децентралізація в Україні: здобутки, ключові виклики та світовий досвід

Анотація

Мета статті полягає у комплексному дослідженні процесу економічної децентралізації в Україні в контексті сучасних викликів глобальної нестабільності та необхідності формування ефективної системи управління регіональним розвитком. У центрі уваги перебувають проблеми розподілу повноважень між центральною та місцевою владою, визначення оптимальної моделі управління, здатної забезпечити сталий соціально-економічний розвиток громад. Дослідження ґрунтується на розумінні децентралізації як інструменту підвищення ефективності використання ресурсів, зміцнення місцевого самоврядування та розвитку демократичних інститутів, що сприяють забезпеченню добробуту населення та зменшенню асиметрії соціально-економічного розвитку регіонів.

У статті здійснено системний аналіз теоретичних засад децентралізації, визначено її ключові форми — фіскальну, політичну та адміністративну — і простежено еволюцію наукових підходів до її реалізації, зокрема в працях В. Оутса, Р. Масгрейва, Ч. Тібу та українських дослідників. На основі порівняльного аналізу міжнародного досвіду (Німеччини, Франції, Польщі, Данії, Швеції) виявлено закономірності та особливості реформування адміністративно-територіальних систем, що стали орієнтиром для України. Висвітлено хід української децентралізаційної реформи після 2014 року, її вплив на підвищення фінансової автономії місцевих бюджетів, розвиток інституцій місцевого самоврядування, а також на якість надання суспільних послуг у сферах освіти, охорони здоров’я та соціальної політики. Проаналізовано фіскальні результати реформи, зміни у структурі доходів місцевих бюджетів, динаміку створення об’єднаних територіальних громад (ОТГ) та чинники, що впливають на їх ефективність.

У результаті дослідження доведено, що децентралізація в Україні стала одним із найважливіших чинників демократизації суспільства, підвищення ефективності управління та зміцнення економічної самодостатності територій. Водночас виявлено низку проблем, серед яких — нерівномірність розвитку громад, опір окремих адміністративних структур, недосконалість механізмів взаємодії між рівнями влади. Перспективи подальших досліджень полягають у вдосконаленні інституційного середовища для повноцінної реалізації фіскальної децентралізації, забезпеченні збалансованого територіального розвитку, а також у розробленні нових механізмів громадської участі у формуванні місцевої політики. Отримані результати можуть бути використані для підвищення ефективності державного управління, удосконалення законодавства та формування стратегій сталого регіонального розвитку